Поезії О.Духновича

Вручаніє

 

Я русин бил, єсмь і буду,

Я родився русино́м,

Чесний мій рід не забуду,

Останусь єго сино́м;

Русин бил мій отець, мати,

Руськая вся родина́,

Русини сестри і бра́ти

І широка дружина́;

Великий мій рід і главний

Миру єсть современний,

Духом і силою славний,

Всім народам приємний.

Я світ узрів під Бескидом,

Первий воздух руський ссав

І кормився руським хлібом,

Русин мене колисав.

Коль первий раз отворив рот,

Руськоє слово прорік,

На азбуці первий мій пот

З молодого чола тік.

Руським потом я питан бил,

Руським ішов расходом

В широкий світ, но не забил

З своїм знатися родом. —

І тепер, хто питаєт мя?

Хто кормит, хто мя держит?

Самоє руськоє плем’я

Мою годность содержит!

Прото тобі, роде мій,

Кленуся живим богом,

За печальний піт і труд твій

Повинуюся долгом.

І оддам ти, колько могу,

Прийми той щирий дарок,

Прийми вот маленьку книгу

І сей письменний рядок;

Прочеє ж не забуду,

Серця моєго скруху

Пожертвити; — я твій буду,

Твоїм другом і умру.

Піснь о свободі

 

Любо граєт, бистро трептить

Птиця в румній зориці,

Із вітки на вітку летить

Во зеленій дебриці;

Рябі луги

І береги

Єй служать, ю веселять.

 

Но нещасна, непозорна,

Коль другочка глядаєт,

Бідна птичка, непокойна

В мрежу ловця впадаєт;

Птиця кричить,

Ловець плещить,

Вона плаче, він скаче.

 

Так я сльози проливаю,

Убігшую свободу

Обридная, все страдаю

Мою участь молоду.

Но все поздно,

Уж все трудно

Вовіки пленен буду!

Возвоєніє

 

Що минуло, загинуло,

Во вечності уж да спит,

А що живет да не гниєт,

Но принесет жизні цвіт!

Дух і тіло, ступай сміло,

Куда розум поведет,

Лиш помало через скали,

Рівнинами — орлом в лет!

 

Ожидати — нич не мати,

Так до праці, братя, враз!

Ми заспали, занедбали,

Рівноправність будить нас.

Що закрито і зарито,

Держить в тайні природа,

Одкривайте, розвивайте —

Ви сини всі народа!

Про шкільні радості

 

Мамко, мамко, куп мі книжку,

Тинту, папір і табличку,

Бо я піду до школи

Учитися поволі.

Повідають, що у школі

 Діти знають доброй долі,

І я би хотів знати,  

Як ся треба справувати,

Діти в школі ся робити

Учать й гарно говорити,

Знають тонко співати,

Кожному честь давати.

Треба мудро, чесно жити,

Там учаться, як на світі

Як ся мі справувати.

Аби всюди честь дістати.

Я б вшистко хотів знати,

І чесно ся справувати,

Куп мі, мамко, книженьку,

Хоч лем таку маленьку.

Надгробнеє

О. Духновича

 

Тополя колибель,

А Стакчин кормитель,

Ужгород учитель,

Пряшів мні погибель.

Ієрей і учитель,

І письмоводитель,

Да стихотворитель.

Учив добродитель,

Позвав мя спаситель

Во вічну обитель,

Упокойся, льститель,

Мій бідний гонитель

Дума на 60-літню пам’ять

 

Літа мої молоденькі,

Щасливії літа,

Ви мні били так миленькі,

А не вжили світа.

Ви убігли без радості

Як раном буйні сни

Ізчезли без веселості

До вічної бездни.

Юность моя веселая,

Куда ся поділа?

Як ласточка крилатая

Куда полетіла?

Полетіла не в чужий край,

Не в теплу отчизну,

Не достигла в блаженний рай;

В щасливу родину.

Ластовочка одлітаєт

Осеню в теплий світ,

Но весною повертаєт,

А моїх літ уж ніт!

Ластовочка повертаєт

І запоєт знову,

Юность моя не вертаєт

На сіду голову.

Що бивало — єсть і нині!

 

Як тепер єсть, так і било,

То весело, то унило.

Бивал день, била і ноч,

Раз погода, то знов дощ.

Люди їли, люди пили,

Грішили і чесно жили,

Прилежний все роботав,

А лінивий і вдень спав.

 

Багатим все ізбивало,

Убогим недоставало,

Все бивал розличний сан,

Били слуги, бил і пан.

Били і суть люди праві,

Били хитрі і лукаві,

Били мудрі, і таки

При них били дураки.

 

Добрі люди все любились,

Злії за губи водились,

Старці в церкву радо йшли,

Молодії до коршми.

Одні богу ся молили,

Другі на судьбу худили,

Бил добрий і злий народ,

І плідний і лихий год.

Били сейми і собори,

Перемир’я і роздори,

І война била, і мир,

Чума, голод — потім пир.

Біднії всегда страдали,

Все лиш гроші панували,

Той найчастше тучно жив,

Хто обманял і крутив.

 

Женщини всегда бивали,

Яко цвіти в модній зали:

Легкі, зміннії, як вітр,

Їх обичай всегда хитр.

Молодці все хвати били,

І дівчата їх любили,

Вінчалися з ними враз,

Як прийшов на теє час.

 

Як тепер, так прежде било,

І весело, і унило,

І так будет всегда тут,

Докіль люди ще живут.

Лиш одного не бивало,

Що тепер аж вот настало:

Не бивало в п’ять аршин

Дутих женських кринолин.

Самотність

 

Без друга і без милой

Сам ходжу по лугах,

Ходжу з душею унилой

Єдин по берегах,

Хоть збираю куспорки,

І цвіт я збираю,

Но сердечнії тоски

Тим не облегчаю.

 

Зриваю я цвіточок

І в мислі говорю:

Кому сплету віночок,

Кого ним подарю?

І в мислі сей познаю,

Що всігда жалію,

Що самотний воздихаю,

Друга не імію.

 

О, уже я нині вижу,

Що без друга ніт утіх,

Що покоя не находжу,

Все мні мерзость, все мні гріх.

Як нещасний плінник вию,

Обриднаю самотність,

Плачу і кричу, проклинаю

Убігшу мні свободність.

Радість весни

 

Уже весна зеленая

Настала нам, веселая,

О, то радiсть велика

Кожного чоловiка.

Уже сонце тепленькое

Зiгрiває маленькое

Зерно, квiти i траву,

Вилудить всю потраву.

Од радостей земля-мати

Трепеще, i всi теплоти

Приймає весело,

Мороз бiжить у нило.

Уж на буках брест пучнiє,

I листя уж зеленiє,

Липа уже пукає,

I береза сiк дає.

Пташки гласно щебетають,

Весну веселу вiтають,

Кличе одна на другу,

Шукає сой супругу.

Гарно чорний кос спiває,

Рябий дрозд мило пискає,

А зозуля кукає,

Весну серцем вiтає.

А там лучка широкая,

На нiй трава шовковая,

На нiй цвiтуть квiточки,

Пахучiï листочки.

По травi ягнятка грають,

Бодуться, бичать, гуляють,

М'яку траву зривають,

Скачуть, скачуть, бiгають.

Бистрий поточок ся точить,

По камiнцях тихо черчить,

Там ягнятка бiгають,

I жажду утоляють.

Способи щастія

 

Хто хоче щасливо

На сім світі жити,

Слідующий устав

Має хранити:

Чесний всегда будь,

 Безчесних убігай,

Бога щиро люби,

Єго не забувай;

 Ближнього не обіжай          

Старшого почитай,

Не суди ложно,

Й Нещасним помагай.

Добру Отечества

Найпервіє внимай.

Не того почитай,

Хто блещет одеждой.

Себе не унижай

Пред знатним невєждой.

І  честь свою храни  

Знай, шо ти рожден

На світ і не вічен;

Бог по смерті судить нас.

І всім подасть

Заплату по ділам.

Лесть, гріх і коварство

Із серця отганяй..

Чого сам не хочеш,

То ближнім не желай.